Акинське, звісно.

Вилетівша спина обмежила поки що простір і можливості. Все вже, майже, ок, але треба займатись-процедури-берегтись і т.п. А душа рветься, да :) І до свят ніяких приготувань, все рівно... А ще і кінець місяця, а значить - привіт, дайал-ап-швидкість!

Я вже казала, що Марко навчився добиратись на другий поверх сходами? :) І тепер хвостиком цілий день ходить за мною. Ввечері витримуємо цілі битви, щоб не пустити його. Але він так переконливо скавулить внизу, що відразу уявляєш, як йому маленькому-бідненькому страшно-холодно-самотньо там...

Шматочок мого обмеженого простору на зараз :)