Акинське.

Вчора ввечері розмовляла з Женькою, яка, до речі, весь час в Криму і на несміливі спроби попросити її поки що приїхати до нас, відповідає: А кто же людей лечить будет?.. Так от, ввечері розмовляли про весь цей сюр, і Женька сказала, що сама вже просто не розуміє що відбувається... Дійшли до моменту, як рятуватись від постійного болю, що не відпускає і стискає, мудра Женька сказала, що треба займатись фізичною роботою, що саме це нейтралізує викид гормонів під час стресу. Я, до речі, в курсі, що це не відкриття Америки, якщо що. Питання в іншому, я запитала, а як же себе змусити. Женька каже: принять релаксил и просто начать ) Оце от "просто начать" - для мене зараз найскладніше.
Так от. Релаксилу на ніч було дві. Ніч, все рівно, була дуже тривожною і неспокійною, а на ранок за вікном було ось це:





А на кухні оце...



І книги чекали на імпровізованих поличках...



І це абсолютно не означає, що прийшов час для котіков-цвєточков (до речі, якщо котікі-цвеєточки для когось терапія, то теж варіант, мені не допомагає, я не переглядала зйомок навіть вже дуже давно), принаймі, в мене. Це означає, що буду намагатись витягувати себе, по можливості, щоб бачити це все. І не вийде щодня це робити. І, судячи з усього, тривожні ночі без сну нас ще чекають. І коли я читаю Письмо, то розумію, що пакой нам только сніцца. Але буду пробувати вчитись виживати. Якось так. Знаю, дуже сумбурно, але ж я ніколи не казала, що чукча - пісатєль :)
Буду читати хороші книги і, мабуть, перечитаю "Цитадель"...