Акинсько-ситуативне.

Ходила вчора у своєї лікарки (угу, такий в мене своєрідний підхід до святкування Дня народження, що поробиш). Вона розповідала про ті страшні дні в лютому... Лікарка чергувала в Михайлівському. Не дуже багато розповідала, більше мовчала. Але в очах було таке... І так, між іншим: Коли сказали, що є можливість, що снайпери будуть прострілювати двір Михайлівського і двічі приїздив "Беркут" до воріт і від"їздив кудись, то я глянула на дівчат, які зі мною в бригаді працювали і подумала "я вже життя прожила (їй, на секунду, не знаю, чи набагато більше 50-ти), а їм ще жити і жити, і відправила їх по домам. А сама лишилась. Обійнялись на прощання...
Ці дні, коли стало так очевидно, що лікарі наші - справжні Лікарі, Церква - справді Церква... І ці неймовірні Люди...
В Михайлівському, з однієї точки на два боки: