Надолуджуючи пропущене... )

[springfrom]

 Я вже писала про те, що була з татом на його батьківщині... Ми їздили повним складом, ну і з татом, звісно ) Давно хотіла показати кілька фотографій. 
Пархомівка - зовсім невеличке село неподалік від Білої Церкви. Що там дуже цікаво - це церква з фресками за ескізами Реріха...
Отже, кому цікаво - прошу...









Церкву побудували в 1903 році і довго не освячували за невідповідність канонам. Архітектура - суміш православних традицій і готики, фрески - Реріха, з використанням зображень елементів індійських вірувань та язицьких символів... Досить суперечливе місце...  Але краса - просто неймовірна... 









Саме село колись належало відомому поміщику, інженеру і меценату Віктору Федоровичу Голубєву. Він збудував тут сільську лікарню, школу і навіть чайну. Про нього до сих пір там ходять легенди. І про надзвичайні і дивовижні сади, які там вирощували за нього, і про племенних коней...



Храм також збудовано на  кошти Голубєвих.... Чи варто писати про те, що за радянської влади там був і склад комбікормів, і клуб... 



Поруч - будинок священника також з тих часів...



Всередині...



Ну, і ще пара знимків з поїздки... Пам"ятник жертвам Голодомору села Пархомівка:



Дідова хата... Покинута...



Дід був головою колгоспу за часів того голоду. Зерно колгоспне він роздав селянам. Яким дивом його не розстріляли - я до сих пір дивуюсь. Але ГУЛАГу він скуштував по повній... Я народилась через два місяці після його смерті... 
Ворота в хаті відкриті навстіж...

Comments

[springfrom.livejournal.com]

та я сама про все те дізналась від тата свого... він намагається щороку туди їздити...

[smijana.livejournal.com]

У мене теж всі батькові батькі давно померли, хата стоїть пусткою, але батько не може її продати. Город спочатку сам обробляв, але з віком стало дуже тяжко їздити далеко (за 300 км), віддав задарма сусідові у безкоштовну оренду.
Раз на рік навідується на могили батьків і маленької сестри, яка померла у війну від якоїсь дитячої хвороби - доглянути, і кілька різів на рік приїздить до хати, там ще сад зберігся старий..
Так, сумні ті хати коли покинуті - але і жити туди не переїдеш..
Обов'язково розпитайте ще про дідуся, про інших дідусів, запишіть всі історії, роки життя.. це так важливо для нас самих, та і дітям потім розповісти - і яку б історію вони не змушені були вчити у школі, а у них буде своє, особливе, сімейне, родове уявлення про ті події - на прикладі власного роду.

[springfrom.livejournal.com]

а дідову хату продали без мого тата... потім ті люди вже не змогли її знову продати, а жити там не захотіли...
ми теж там раз на рік з тієї ж причини...
все збираюсь записати... треба, обов"язково... дякую тобі!