Про філософсько-економічні аспекти вибирання картоплі та ще трохи маминого садку.

[springfrom]

День Незалежності ми провели, як і більшість українців, приймаючи участь у національній забаві по видобуванню з землі картоплі. :) Але з роками старію, мабуть, дорослішаю і тому не сприймаю зараз це як трагедію і ужасужас настільки неприємну роботу, а ставлюсь більш спокійно... По-перше, це ще одна нагода побачитись з батьками... В буднях-турботах-роботі часто не знаходиш для цього можливості... По-друге, враховуючи наш спосіб життя, це дуже навіть корисно - фізична праця на свіжому повітрі і т. п. До того ж ми чудово поспілкувались:))).
Добре пам"ятаю, якою це каторгою здавалось мені в 12 років, тому Лесю ми звільнили від цього почесного обов'язку. Вона допомагала дідусеві на кухні. Ну, а ми з Орестом...
Копаємо... Черговий кущ... Величезна стара картоплина і дві молоді горошинки біля неї. Орест задумливо:
- Мда... Гора породіла мишь...
Трохи згодом.... Кущ, де одна посадкова і така ж за розмірами одна молода:
- Вийшли в нуль. Що за умов економічної кризи не так вже й погано.
Так і працювали... :)

Коли їхали додому, то спіймала себе на щемі в серці: батьки зараз щоразу прощаються так, ніби назавжди...

Comments

[smijana.livejournal.com]

Мабуть, вміння не "розкисати" від необхідності в житті зробити те, чого не хочеться і не уникати неприємної роботи в житті - а затиснути себе в кулак і зробити те, що треба, що мусиш зробити.
Другим завданням при цьому, мабуть, є навчитися ТАК це робити, щоб знайти собі якомога більше приємностей і отримати задоволення (те що Ви тут і описували власне :) ).
Оскільки через вроджені, а може й спадкові особливості, авторитарність як важіль з моєю дитиною не спрацьовувала аж до останнього часу (зараз трохи більше можу собі позволити), то мусила дуже рано познайомити її з такими от секретами як уникнути того твердого "мушу".. :)
Наприклад, читала її вголос пригодницькі книжки поки вона робила нелюбу роботу: складала одяг і іграшки, чи робила нудні вправи від сколіозу - вже всоте.. інколи "для підохочення" давала цукерку, чи приносила в її кімнату свою магнітолу - на ній вона шукала собі музику для створення "робочого настрою" щоб знову ж таки - прибрати гармидер тощо.
Зараз домовляємося зробити "те що треба", а як стимул що додає натхнення - пам'ятати що попереду чекає гра сім-сіті.. чи щось таке.
Щоб не нарватися на війну "а я не буду!" мушу шукати ті ж засоби, якими і себе стимулюю в житті - до того що не хочеться але треба. :)
Тільки - в дитячому вимірі.