Ну, і ще про таке життя.

[springfrom]

Я думала перепросити, що зараз в моєму журналі все значно мінорніше. А потім подумала: це ж просто мій журнал і він такий, як я, як в мене на душі... Я зрозумію, якщо не потрапляю з кимось в унісон.
Ще одне місце, де зараз також просто необхідно побувати. І з дітьми, я впевнена.



Більше фото знову тут - https://www.facebook.com/oksanatysovska/media_set?set=a.10201316802152414.1073741854.1543718560&type=3, якщо комусь захочеться переглянути.

Comments

[olcha-tihiro.livejournal.com]

Я столкнулась сейчас с такой же очевидной проблемой. У меня есть паблик, в котором мы показываем творчество нашего креативного агентства и делимся вдохновением. У нас самая разная аудитория, есть очень много людей из Украины. С одной стороны, я чувствую, что не могу сейчас радоваться жизни, непринужденно писать про весну, цветы и вдохновение, но с другой стороны понимаю, что далеко не всей моей аудитории впринципе есть дело до событий в Украине. Честно говоря, я даже не знаю как быть в этой ситуации. Думаю, что нужно просто продолжать жить и пытаться вести нормальную жизнь. Паблик есть паблик, там нужно учитывать интересы аудитории, но в то же время, никто не должен указывать мне что чувствовать и как выражать мысли на своей личной странице.
Я очень благодарна Вам за то, что вы пишете тут свои мысли и чувства. Лично для меня очень важно знать чем живут сейчас обычные люди на Родине, потому что любое сми показывает очень утрированную позицию.

[springfrom.livejournal.com]

в мене не виходить постить красіві картінки. от взагалі. це не заслуга, це от просто я не розумію як... мабуть, якби я жила десь далі і це не відбувалось на очах, то було б простіше. важко просто продовжувати жити далі, коли ти бачиш фотографії "небесної сотні", а там хлопчики - ровесники твоєї доньки. потрібен час для рефлексій, скорботи і переосмислення. це все треба прожити. я цілком усвідомлюю, що не всій аудиторії це зараз цікаво або так само тОркає. але ж це - моя сторінка...
згодна, що ніхто не має права диктувати кому і що писати. я відписалась від багатьох сторінок, на яких були заклики: а вєсна всьо равно прідьот! давайтє строіть плани на вєсну! ці люди мають право на своє ставлення, але я просто не можу зараз це читати-переглядати, тут немає нічого особистого. я вже сто років не читала свою рсс стрічку - там, в основному те, що надихало мене в фотографуванні. не можу відкрити і все. там тисячі непрочитаних записів...
в лайтрумі кілька необроблених зйомок, скоро вже будуть терміни віддавати... нам треба це все прожити, інакше не виходить...
перепрошую за багато букв.

[olcha-tihiro.livejournal.com]

я понимаю, как можно остаться равнодушным, живя в РФ. Я не понимаю, как можно оставаться равнодушным, живя в Украине. В декабре была наблюдателем на выборах в маленьком селе под Каневом. Там старики 80-летние из последних сил приходили проголосовать за свое будущее и будущее внуков, на Майдане молодые ребята стояли месяцами в жутких условиях, они в конце-концов погибли за будущее всей страны... Я не могу спокойно к этому относиться. А тут вокруг меня живут люди, которые поддерживают усмирение всего этого силой оружия. Каждый день, засыпая, прошу об одном - чтобы все это прекратилось.
Я своими мыслями с вами!

[springfrom.livejournal.com]

дуже дякую!