Ну, і ще про таке життя.

[springfrom]

Я думала перепросити, що зараз в моєму журналі все значно мінорніше. А потім подумала: це ж просто мій журнал і він такий, як я, як в мене на душі... Я зрозумію, якщо не потрапляю з кимось в унісон.
Ще одне місце, де зараз також просто необхідно побувати. І з дітьми, я впевнена.



Більше фото знову тут - https://www.facebook.com/oksanatysovska/media_set?set=a.10201316802152414.1073741854.1543718560&type=3, якщо комусь захочеться переглянути.

Comments

[olcha-tihiro.livejournal.com]

Я столкнулась сейчас с такой же очевидной проблемой. У меня есть паблик, в котором мы показываем творчество нашего креативного агентства и делимся вдохновением. У нас самая разная аудитория, есть очень много людей из Украины. С одной стороны, я чувствую, что не могу сейчас радоваться жизни, непринужденно писать про весну, цветы и вдохновение, но с другой стороны понимаю, что далеко не всей моей аудитории впринципе есть дело до событий в Украине. Честно говоря, я даже не знаю как быть в этой ситуации. Думаю, что нужно просто продолжать жить и пытаться вести нормальную жизнь. Паблик есть паблик, там нужно учитывать интересы аудитории, но в то же время, никто не должен указывать мне что чувствовать и как выражать мысли на своей личной странице.
Я очень благодарна Вам за то, что вы пишете тут свои мысли и чувства. Лично для меня очень важно знать чем живут сейчас обычные люди на Родине, потому что любое сми показывает очень утрированную позицию.

[springfrom.livejournal.com]

в мене не виходить постить красіві картінки. от взагалі. це не заслуга, це от просто я не розумію як... мабуть, якби я жила десь далі і це не відбувалось на очах, то було б простіше. важко просто продовжувати жити далі, коли ти бачиш фотографії "небесної сотні", а там хлопчики - ровесники твоєї доньки. потрібен час для рефлексій, скорботи і переосмислення. це все треба прожити. я цілком усвідомлюю, що не всій аудиторії це зараз цікаво або так само тОркає. але ж це - моя сторінка...
згодна, що ніхто не має права диктувати кому і що писати. я відписалась від багатьох сторінок, на яких були заклики: а вєсна всьо равно прідьот! давайтє строіть плани на вєсну! ці люди мають право на своє ставлення, але я просто не можу зараз це читати-переглядати, тут немає нічого особистого. я вже сто років не читала свою рсс стрічку - там, в основному те, що надихало мене в фотографуванні. не можу відкрити і все. там тисячі непрочитаних записів...
в лайтрумі кілька необроблених зйомок, скоро вже будуть терміни віддавати... нам треба це все прожити, інакше не виходить...
перепрошую за багато букв.

[nouralyona.livejournal.com]

Не можу собі пробачити і напевно ніколи не пробачу, що в важкі для України часи не була з людьми на Майдані :(

[olcha-tihiro.livejournal.com]

я понимаю, как можно остаться равнодушным, живя в РФ. Я не понимаю, как можно оставаться равнодушным, живя в Украине. В декабре была наблюдателем на выборах в маленьком селе под Каневом. Там старики 80-летние из последних сил приходили проголосовать за свое будущее и будущее внуков, на Майдане молодые ребята стояли месяцами в жутких условиях, они в конце-концов погибли за будущее всей страны... Я не могу спокойно к этому относиться. А тут вокруг меня живут люди, которые поддерживают усмирение всего этого силой оружия. Каждый день, засыпая, прошу об одном - чтобы все это прекратилось.
Я своими мыслями с вами!

[zlata-n.livejournal.com]

помітила, що останнім часом багато з нас вибачається перед своїми віртуальними френдами/читачами/глядачами за те, що не можемо посміхатися, постити мі-мішні картинки, писати про щось смішне, світле і щасливе...та що говорити за когось - сама така...
але, Оксан, хіба треба вибачатися в тому, що тобі болить? Болить так, що ти не можеш нормально жити (без перебільшення), не можеш радіти найзвичайнісіньким речам, не можеш банально відволікатися, бо тебе НІЧОГО не відволікає...

кілька днів тому Ви писали про реабілітацію... ТАК. Багатьом з нас вона вкрай потрібна. Тому що багато з нас зараз знаходятся на межі...на межі болю...

дуже жалкую, що не знайома з Вами особисто...

і не вибачайтеся, будь-ласка, що не можете бути байдужою (або подавати вигляд байдужості), як інші...

за людяність, щирість і душу, яка плаче, вибачатися не варто...

з величезною повагою до Вас.

[springfrom.livejournal.com]

Альон, знач так треба було, щоб ти не була. У нас в дружній церкві молодіжний пастор був всі дні був в перших рядах, але з 18-го по 21-ше мав відрядження, здається десь чи в Киргизію, чи в Узбекістан, вже не згадаю. Він страшенно не хотів їхати, але то було заплановано, щось, за пів-року. І в ті дні стало дуже чітко зрозуміло, що Бог його зберіг. Бо з тим, як він постійно на передовій...

[blincom-de.livejournal.com]

гедеоновы братья по-прежнему печатают... у меня такой же экземпляр слева у компьютера, двадцатилетний. только тогда еще корочки были бумажные...

[nouralyona.livejournal.com]

Все зрозуміло, у кожного своя місія...
Навіть померти героєм, і з тим треба народитися.

[springfrom.livejournal.com]

да.

[springfrom.livejournal.com]

дуже дякую!

[springfrom.livejournal.com]

сподіваюсь, що вийде познайомитись особисто і дуже дякую.

[yuyu76.livejournal.com]

ми туди з Данькою їздили.

[fajna-helga.livejournal.com]

Оксано, а можна мені пару цих фото в себе в блозі розмістити, з посиланням сюди? Написала пост про своє перебування на Майдані, але ілюстрацій бракує.

[springfrom.livejournal.com]

звісно! там на фб кілька альбомів є. все, що підходить - без питань.

[fajna-helga.livejournal.com]

Дякую!