Про філософсько-економічні аспекти вибирання картоплі та ще трохи маминого садку.

[springfrom]

День Незалежності ми провели, як і більшість українців, приймаючи участь у національній забаві по видобуванню з землі картоплі. :) Але з роками старію, мабуть, дорослішаю і тому не сприймаю зараз це як трагедію і ужасужас настільки неприємну роботу, а ставлюсь більш спокійно... По-перше, це ще одна нагода побачитись з батьками... В буднях-турботах-роботі часто не знаходиш для цього можливості... По-друге, враховуючи наш спосіб життя, це дуже навіть корисно - фізична праця на свіжому повітрі і т. п. До того ж ми чудово поспілкувались:))).
Добре пам"ятаю, якою це каторгою здавалось мені в 12 років, тому Лесю ми звільнили від цього почесного обов'язку. Вона допомагала дідусеві на кухні. Ну, а ми з Орестом...
Копаємо... Черговий кущ... Величезна стара картоплина і дві молоді горошинки біля неї. Орест задумливо:
- Мда... Гора породіла мишь...
Трохи згодом.... Кущ, де одна посадкова і така ж за розмірами одна молода:
- Вийшли в нуль. Що за умов економічної кризи не так вже й погано.
Так і працювали... :)

Коли їхали додому, то спіймала себе на щемі в серці: батьки зараз щоразу прощаються так, ніби назавжди...

Comments

[smijana.livejournal.com]

Фото - неймовірно красиві!
Здається, красивіші за реальність.. :))

Дуже позитивна розповідь у Вас. :)
А я три дні копала картоплю у своєї бабусі..
Вірніше, лопатою - тільки трошки, а в основному вигрібала з землі і збирала за тракторцем дядьковим.. техніка - то не розкіш. Особливо коли картоплі сумарно - 15 соток. :)
А свою доцю дуже хотіла взяти із собою. Бо не можна оберігати від праці! тільки через тестування на собі тієї різної "нелюбої" праці, через не хочу і не можу в дитині виховується все те.. що у нас всіх свого часу виховалося. :)
Але в перший день вона за півгодини збирання картоплі пожалілася на животик.. слава богу, причина болю виявиласяцілком здорова. гг:)) Але оскільки город був далеченько - то вона вже не приходила.
А в наступні дні виходили рано вранці, то не хотіла її піднімати "авралом".
Втім, на неповні 10 років і півгодини добре що були. :)
Хай на трошки ,але зовсім інакше цінуватиме тепер і працю і картоплю, впевнена.

[springfrom.livejournal.com]

дякую дуже!

у бабусі... це ж чудово!.. моїх вже давно немає... нажаль...

та леська теж помічниця... просто є робота, яка от ну зовсім не до душі... :)

а що виховується через таке подолання?..

[smijana.livejournal.com]

Мабуть, вміння не "розкисати" від необхідності в житті зробити те, чого не хочеться і не уникати неприємної роботи в житті - а затиснути себе в кулак і зробити те, що треба, що мусиш зробити.
Другим завданням при цьому, мабуть, є навчитися ТАК це робити, щоб знайти собі якомога більше приємностей і отримати задоволення (те що Ви тут і описували власне :) ).
Оскільки через вроджені, а може й спадкові особливості, авторитарність як важіль з моєю дитиною не спрацьовувала аж до останнього часу (зараз трохи більше можу собі позволити), то мусила дуже рано познайомити її з такими от секретами як уникнути того твердого "мушу".. :)
Наприклад, читала її вголос пригодницькі книжки поки вона робила нелюбу роботу: складала одяг і іграшки, чи робила нудні вправи від сколіозу - вже всоте.. інколи "для підохочення" давала цукерку, чи приносила в її кімнату свою магнітолу - на ній вона шукала собі музику для створення "робочого настрою" щоб знову ж таки - прибрати гармидер тощо.
Зараз домовляємося зробити "те що треба", а як стимул що додає натхнення - пам'ятати що попереду чекає гра сім-сіті.. чи щось таке.
Щоб не нарватися на війну "а я не буду!" мушу шукати ті ж засоби, якими і себе стимулюю в житті - до того що не хочеться але треба. :)
Тільки - в дитячому вимірі.